Село Франкопіль на Рівненщині, розташоване за 20 кілометрів від Корецького райцентру, нині майже спорожніло. Колись воно налічувало понад 300 мешканців. Зараз тут залишилося вполовину менше людей, а інфраструктура зникла майже повністю.
Найбільші об’єкти минулого – клуб і школа – зруйновані або стоять пусткою. Останніми осередками життя у селі стали дім молитви та маленький сільмаг, що працює епізодично.
Жителька Франкополя Надія Добровольська згадує, як у 1999 році у селі урочисто відкрили дім молитви. Тоді громада була великою, у приміщенні збиралися віряни, проводили недільні школи, приїздили вчителі, навчали дітей:
“Побудували молитовний дім, село тоді було що і 300 людей жило. Повмирали всі люди, й залишилося десь 10 членів. Були й недільні школи, проводили. Багато дітей збиралося. Були вчителі недільних шкіл, а зараз так. Тепер мало залишилося. Хати пусті”, — розповіла вона.
На місці колишнього клубу — лише уламки стін. Обдерті фасади, перекошені двері, бур’яни замість парти і сцени. Це тепер ознаки минулого, яке відійшло разом із жителями.
Та окрім спогадів, у Франкополі живе і місцева легенда.

Хрест на березі і пошуки золотої шаблі
Неподалік села, біля річки Корчик, стоїть старий кам’яний хрест. Про нього місцеві переповідають містичну історію: мовляв, під ним похований отаман із золотою шаблею. Саме це, за словами мешканця Володимира Фідькевича, привабило шукачів скарбів на початку 2000-х.
Чоловік згадує, що кілька людей приїздили з лопатами і металошукачами. Рили землю навколо хреста вночі, розбурхуючи село балачками про скарби. Однак нічого не знайшли, а могильний горб залишили пошматованим.
Кам’яний хрест і нині стоїть серед трави, мовчазно свідчачи про історії, які зникають разом із селом. Франкопіль поволі зникає — не лише фізично, а й у пам’яті. Те, що залишилось — це спогади, молитва і таємниці, які село не поспішає розкривати.
