Населений пункт розташований за двадцять два кілометри від обласного центру та налічує близько двох сотень мешканців у складі Бугринської громади.
Місцева продавчиня Юлія, яка шістнадцять років тому переїхала сюди з сусіднього села, щодня працює в єдиній крамниці.
Магазин працює щодня без вихідних. Є годинка обіду. Працюю сама. Хліб привозять тричі на тиждень. Я у шоці сьогодні, що ви приїхали. Не таке вже в нас маленьке село, ми звикли. Ніби й людей багато, і якось… правильно, порівняно з іншими селами. Є великі села, що пів години їдеш — не можна проїхати, але нормально. Я не знаю, скільки живе людей, але в мене 73 номер будинку, остання хата. Тобто 73 двори точно є.
Продавець розповів про наявність порожніх будинків та особливу атмосферу серед місцевих жителів.
Мешканці відзначають доброзичливість сусідів, хоча робочих місць у самому селі немає, а більшість молоді нині захищає країну в лавах армії.
Інша жителька, Людмила, народилася тут і самостійно доглядає господарство у родинній хаті попри перенесені проблеми зі здоров’ям.
Ось це моя Ласточка, а це в мене — Зірка. Двоє дівчат. Цій рік і три місяці, цій вже більше — десь чотири роки, п’ятий рік вже пішов. Не виводжу я їх пасти, бо немає в мене де. А так, свиней не хочу тримати, бо важко. Я сама, а після інсульту, мені важко. Чотири курки тримаю зараз. Але не хочуть нестися, бо ця спека. Вони неслися дуже добре, хороші кури в мене. Мої дівчата, вони багато не їдять. Це прості кози, вони зовсім мало їдять. Коза боїться спеки, не буде пастися. Якщо холодно, вона може застудитися, а спеку вона теж не любить. Козі потрібен холодок.