Віталій із Дубенщини, відомий за позивним «Тиса», обіймає посади стрільця та водія у 2 батальйоні 104-ої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ «Горинь». З ранніх років він за кермом: возив рибу, працював у господарстві та ремонтував техніку, а нині щодня доставляє побратимів і вантажі на фронт, повідомили у бригаді.
Позивний «Тиса» виник просто – «так вирішили хлопці», розповів воїн. Він наголошує, що важливіше не ім’я, а те, як служиш, пояснивши: «Ми всі тут як одне ціле. Кожен робить своє, щоб інший повернувся живим».
До війни Віталій жив у селі Берег на Рівненщині. Тепер його будні заповнені бліндажами, блокпостами та бойовими виїздами, втім він не скаржиться: «Ми не з тих, хто жаліється. Робимо, що треба».
Протягом року служби на Донецькому напрямку він подолав сотні кілометрів, перевіз тонни вантажів і пережив безліч ситуацій, про які не хоче говорити. Про побратимів він згадує з теплом: «Братерство – це коли тебе прикриють, навіть якщо шансів нема. Ми всі тут уже, як родина».
Вдома його чекають дружина, 15-річний син та шість котів із двома собаками. На позиції навіть з’явився «підрозділ» кошенят: «Кішка привела прямо в бліндажі. Хлопці вже поділили, хто кого забере після ротації».
Сина Віталій вважає головною гордістю: «Без мене вже четвертий рік. Сам усього навчився. Молодець. А я хочу, щоб він був пожежником».
Про власні плани на майбутнє він говорить стисло: «Мрію, щоб швидше закінчилося. І щоб син жив у спокійній країні».
Щодо суспільного ставлення додає: «Раніше всі дякували, а тепер дехто забуває. Але ми ж не за подяку тут. Ми за Україну». Наприкінці воїн підсумовує: «Терпіння, миру і віри в Збройні Сили. Бо тільки це нас тримає».