У 1991 році «Дойче Банк» оцінював Україну як потенційно 10-ту економіку світу. Проте вже за кілька років країна опинилася в економічній пастці — заводи й фабрики знищувалися під приводом приватизації та реформ, а на їхньому місці виростали супермаркети, житлові комплекси та розважальні центри.
Віктор Галасюк у своєму дописі у Facebook наводить перелік практик, які «ефективно» руйнували економіку під маскою ринкових змін. Серед них – імітація стратегічного мислення, впровадження абстрактних правил, фінансовалізація економіки та формування нового покоління «лібертаріанців» ще до першого робочого місця.
Основні кроки, що знищували промисловість
- Ставити під сумнів важливість економічної спеціалізації, підмінюючи виробництво готових товарів на експорт сировини або імпорт готової продукції.
- Пропагувати вільну торгівлю як універсальний засіб, незалежно від технологічного розвитку та реального експортного потенціалу країни.
- Обмежувати економічну освіту лише класичними теоріями Адама Сміта та Австрійської школи, ігноруючи історичний досвід та сучасні підходи до індустріалізації.
- Впроваджувати приватизацію, дерегуляцію, лібералізацію та кредити МВФ як «універсальні рецепти», без аналізу наслідків та послідовності дій.
- Плекати кліпове мислення та створювати офіси «швидких рішень», замінюючи системні стратегії на миттєві ефекти.
- Маргіналізувати критично мислячих економістів і активну молодь, одночасно заохочуючи лояльних грантами та нагородами.
- Демонізувати державні інститути та службовців, закликаючи скорочувати їх до мінімуму і руйнуючи інституційну пам’ять через часті «перезавантаження» міністерств та департаментів.
- Плутати стабільність із застоїм, замінювати стратегічні цілі короткостроковими фінансовими інструментами та відмовлятися від стимулів для реального сектору.
- Підмінювати інвестиції та довгострокове фінансування на гранти, презентації та спекулятивний капітал, виводити таланти за кордон під приводом «мобільності».
- Фінансовалізувати економіку, зводячи її до банків, облігацій та депозитних сертифікатів, нехтуючи виробництвом та промисловим розвитком.
- Переконувати суспільство, що боротьба з інфляцією — єдина мета економічної політики, ігноруючи зайнятість, продуктивність та експорт.
- Формувати розділення суспільства на «просунутих» і «відсталих», підтримувати малий бізнес і демонізувати великий, запобігаючи появі національних промислових чемпіонів.
- Сліпо слідувати порадам інших країн, не аналізуючи власний досвід та контекст національної економіки.
- Уникати будь-яких KPI щодо інвестицій, зайнятості та індустріалізації, створюючи ілюзію відсутності провалу.
Як підсумок, країна, яка могла стати однією з провідних економік світу, опинилася в структурному занепаді, де зовнішні кредити й рейтинги замінили реальні результати промисловості та продуктивності.
“Якщо немає чітких KPI щодо інвестицій, індустріалізації, експорту, зайнятості та продуктивності – значить і провалу бути не може”, — констатує Віктор Галасюк.
Цей досвід показує, що неуважність до структури економіки та сліпе слідування «ринковим правилам» може перетворити економічний потенціал у руїни навіть у країні з величезними ресурсами та талановитими людьми.