Економіст за освітою, але майстер різьби за покликом серця. Ігор Петрук із Сарн понад 13 років професійно працює з деревом, відроджуючи родинні традиції та навчаючи цьому мистецтву дітей.
Любов до дерева Петрук успадкував від батька та родинних історій про діда і прадіда. Саме завдяки цій спадщині чоловік зміг знайти себе у творчості, коли родина боролася за здоров’я сина.
«Мене звати Ігор Петрук, я різьбяр і полюбляю працювати з деревом. Захоплення почалося ще в юності, коли мій тато очолював Мізоцький будинок школярів та молоді. Я відвідував гуртки творчості, і там заклалося моє прагнення до ремесла», – розповідає майстер.
Родинна історія також стала джерелом натхнення: прадід виготовляв музичні інструменти, дід робив речі для побуту. «Батько прищепив мені любов до дерева і розповідав історії про діда та прадіда», – додає Петрук.

Ігор зберігає інструменти діда та прадіда у майстерні. Вони для нього не просто речі — це місток у минуле. «Хоча я їх не пам’ятаю особисто, лише з історій батька, я відчуваю зв’язок із поколіннями. Прадід загинув на війні, дід вижив після Гурбенського бою. Уже тоді в мені зародився патріотизм», – ділиться майстер.

«У діда було прізвисько Ремез — маленька пташка, яка в’є гніздо над водою. Це стало моїм родинним кредо», – пояснює Ігор. Саме цей образ втілився у родинному клеймі: пеньок символізує прадіда, діда та батька, з нього проростає пагінець — це він сам, який продовжив ремесло.


За фахом Петрук економіст, проте любов до дерева виявилася сильнішою. «16 років я працював у відділі кадрів, але у 38 років змінив професію — здобув освіту для роботи з дітьми та почав навчати різьбі», – каже він.


Ігор демонструє процес створення святкового підсвічника з берези. «Я все роблю на око, без точних схем. Починав із яйця — символу відродження. Заключний етап — покриття воском із ялівцем, щоб виріб зберігався довше», – розповідає майстер.



«Різці гострі, потрібно тримати заготовку міцно. Під час роботи полірую інструмент від 20 до 30 разів, адже точність у геометричній різьбі — головне. Були травми, і, чесно, не знаю, чи є хоч один палець, який не був порізаний», – зізнається Петрук.

Творчість допомогла пережити складні часи. Син Ігоря і його дружини народився з діагнозами мікроцефалія та ДЦП. «Коли я йшов у майстерню, син любив спостерігати за роботою і просив: «Тату, дай мені заготовочку». Ці вироби він називав «дотиками»», – згадує майстер.




Дружина Ігоря, Оксана, займається вишивкою понад 18 років. «Рік тому ми з чоловіком одночасно отримали звання народних майстрів — він з різьби по дереву, я — з вишивки. Під час ярмарків ми продаємо роботи за донати, щоб підтримати ЗСУ», – розповідає майстриня.
“Українську культуру потрібно зберегти й передати молодому поколінню, особливо зараз, коли ворог намагається її знищити та забрати нашу спадщину”
Сьогодні Ігор та Оксана не лише створюють автентичні вироби, а й виховують нове покоління майстрів, продовжуючи родинну спадщину та популяризуючи українське мистецтво.
