З 19 по 22 червня громади Рівненської області стали місцем зустрічі для жінок з усієї України, які пережили найтяжчі втрати через війну — загибель або зникнення безвісти близьких. Учасниці туру — матері, дружини, бабусі та сестри воїнів — прибули до регіону, щоби отримати підтримку, поділитися своїм болем і відчути силу спільності.
Про це повідомила Рівненська обласна рада.
Серед учасниць — жінки з Кіровоградської, Черкаської, Хмельницької, Вінницької, Львівської, Сумської та самої Рівненської області. Вони беруть участь у програмі, що поєднує культурне занурення, ритуали пам’яті й символічні акти підтримки та єднання.
Символи, які говорять більше за слова
Особливе місце в програмі зайняв перформанс під назвою «Хліб, який їдять після смерті», що відбувся в Покровському соборі Рівного. Через ритуальні дії та символи учасниці мали змогу осмислити втрату, торкнутися спільної скорботи та віддати шану загиблим. Такий формат глибоко емоційного вшанування допомагає прожити біль не в самотності, а в колі людей, які розуміють його без слів.
Культурна спадщина як міст памʼяті
Програма туру включає знайомство з культурними пам’ятками та традиціями Рівненщини. Жінки відвідують Парк історичної реконструкції «Оствиця», іподром у Мирогощі, Острозький замок та Національний університет «Острозька академія» — простори, де сучасність переплітається з історією, що надає сили й надихає.
Кулінарна памʼять про героїв
Особливо зворушливим моментом став майстер-клас у Рівненському училищі ресторанного сервісу, присвячений пам’яті кулінарної дослідниці Ольги Павленко, яка загинула внаслідок російської ракетної атаки в Кременчуці. Страви, приготовлені за рецептами з її книги «Жива Українська Кухня», передадуть українським воїнам, які проходять лікування після поранень. Це стало ще одним містком памʼяті та вдячності — від жінок, які втратили своїх героїв, до тих, хто нині тримає стрій.
Тур організовано громадською організацією «Не будь байдужим!». Метою є не лише показати багатство та красу Рівненщини, а й дати жінкам, які живуть з непоправною втратою, змогу відчути тепло людської підтримки, побачити, що вони не самі у своєму горі, і знайти нові сили жити далі.
