У рівненському парку історичної реконструкції «Оствиця» група ентузіастів створює унікальні вироби, що поєднують у собі прадавню міфологію та сучасні технології. Четверо майстрів — Ксенія, Данило, Микита та Олександра — самотужки опанували складне ювелірне литво. Їхня робота починається з цифрових ескізів, а завершується відливанням фігурок у латуні, сировиною для якої стали артилерійські гільзи від Третьої штурмової бригади.
Команда майстрів має різний бекграунд: хтось прийшов із художньої школи, а хтось раніше працював різноробом і навчався всьому безпосередньо на місці. Керівник парку Юрій Ойцюсь пояснює, що цей проєкт має благодійну складову — кошти від продажу фігурок спрямовують на корм для тварин, що мешкають на території парку.
Процес народження кожного персонажа, наприклад, відомої за твором Лесі Українки мавки, стартує з малюнка у графічному редакторі Procreate. Після колективного обговорення ідеї скетч перетворюють на 3D-модель за допомогою програми Blender. Готову цифрову копію відправляють на 3D-принтер, де з воску друкується форма майбутнього виробу.
Наступний етап вимагає ювелірної точності — створення «ялинки». Це воскова конструкція, на яку напаюють моделі перед заливкою гіпсом. Данило, один із майстрів, розповідає, що базові знання команді передав запрошений фахівець із Києва, а далі вони вдосконалювали навички самостійно, шукаючи інформацію та експериментуючи з матеріалами.
Важливим етапом є підготовка вогнетривкої форми — гіпсової опоки. Микита, який перекваліфікувався з різнороба в ювеліра, ретельно зважує воскові заготовки, щоб розрахувати кількість необхідного металу. Гіпс змішують із водою та обов’язково вакуумують, щоб усунути бульбашки повітря, які можуть зіпсувати поверхню фігурки. Після застигання форму на цілу ніч ставлять у муфельну піч для виплавлення воску.
Кульмінація виробництва — розплавлення латуні. У спеціальній печі метал у тиглі доводять до потрібної температури, додаючи секретний інгредієнт для покращення плинності. Олександра та Данило працюють із розпеченим металом, розливаючи його у форми, які потім різко занурюють у холодну воду. Після цього фігурки зрізають, полірують та обробляють спеціальним розчином для проявлення фактури.
Окрім мавок, майстерня випускає лішаків та колекцію «Жителі Оствиці» — фігурки нутрій, козлів та інших місцевих улюбленців. Юрій Ойцюсь зазначає, що за кожним образом стоїть дослідження слов’янських уявлень про світ. Мета ініціативи — показати, що вітчизняна міфологія може виглядати не менш ефектно та глибоко, ніж популярна скандинавська.
Майстри не зупиняються на досягнутому та планують розширити пантеон міфічних істот. Головне завдання — оптимізувати виробництво та довести, що українська культурна спадщина здатна бути конкурентною на світовому фоні. Кожна маленька латунна фігурка — це не просто сувенір, а поєднання історії, військової звитяги та щирої любові до природи.